Виробництвом соків та варення у домашніх умовах у свій час займався майже кожен мешканець колишнього СРСР. Водночас цей процес може бути прибутковим, не потребуючи значних капітальних вкладень.
Щоправда, вам доведеться зайнятися важкою фізичною працею. Але досвід тих компаній, які вирішили виробляти соки та варення на комерційній основі, засвідчує, що за умови терпіння, важких фізичних навантажень і віри в себе на продажу готової продукції можна заробляти понад мільйон доларів на рік. ПРИКЛАД МІЛЬЙОНЕРА
У 2002 році чотирнадцятирічний хлопчина Фрейзер Доерті почав робити джеми на батьківській кухні в Единбурзі. Два роки потому він зрозумів, що школа не дасть йому того, що може дати власна кухня і варення. Покинувши навчання у шістнадцять, він почав варити джеми повний робочий день. Навіщо? Щоб уже за п’ять років заробляти близько $1,2 млн. Нині його компанія має оптимістичну назву SuperJam, масштаби якої кардинально змінилися. Не змінилися тільки дві речі: Доерті продовжує варити варення і залишається єдиним працівником своєї компанії.
У такий успіх важко віриться. Кожен з нас не уявляє свого дитинства без бабусиного варення або томатного соку, вичавленого з власних помідорів. Це продукти домашнього виробництва, доступні кожному. І започатковувати бізнес, конкурентом у якому, з одного боку, є чи не кожна бабуся, а з іншого -серйозні заводи з автоматизованими лініями, не просто ризиковано, а безглуздо. Проте, як показує досвід Доерті, це можливо, та ще й з мінімальними «інвестиціями». ЗВІДКІЛЯ НОГИ РОСТУТЬ
Ідея виробляти соки, варення або джем у невеликих обсягах з’являється у підприємців, чия діяльність пов’язана з виробництвом або переробкою овочів, фруктів чи ягід, тобто сільськогосподарською сировиною для виробництва консервів. Ідея виникає приблизно так: «Маю залишки свіжих ягід. Чом би не переробити їх та не отримати додатковий прибуток?».
Далі йде фінансовий аналіз. Підприємство можна організувати прямо на кухні, тож інвестувати у приміщення не потрібно. Невеликі й витрати на обладнання — спочатку можна обійтися одним звичайним комбайном. Також потрібне додаткове кухонне устаткування. Витрати на все це становитимуть до 5 тис. грн.
З ягід, фруктів та овочів можна виробляти три види продукції - натуральні соки, варення і джеми. Потрібно подбати про тару, в яку розфасовуватиметься готовий продукт, - скляні або пластикові пляшки, банки. Обсяг цих витрат залежить від масштабів вашого виробництва - скільки сировини ви маєте та скільки вийде готового продукту. Загалом же, за словами дрібних підприємців, собівартість виробництва літру соку, розлитого в скляну пляшку, становитиме понад 5 грн, а у пластикову - на 10-20% менше (скляна тара - найдорожча).
Здається, все дуже просто: накрутив у домашніх умовах продукт, продавати який можна, наприклад, на ринках, або ж віддавати «під реалізацію» в торгові мережі.
Можливо, більшість гравців ринку чинять саме так, щоб економити на маркетингових витратах, «вході в мережу» і т. д. Потрібно лише мати багато терпіння та працьовитість, адже справа не з легких у буквальному смислі слова.
Рентабельність подібного виробництва різниться у сегментах соків та варення. Загалом же вона становитиме не менше 10% у соках і десь 5-10% - у вареннях та джемах, говорять гравці ринку.
ЗАКОНОДАВЧІ НЮАНСИ
Є ще певні юридичні тонкощі, які потрібно врахувати, перш ніж розпочинати справу. Ви ж вироблятимете харчові продукти, а до них висувають спеціальні вимоги.
Не має значення, яке обладнання використовується для вашого виробництва. Головне - мати санітарно-гігієнічний висновок про те, що це обладнання можна використовувати для виробництва харчових продуктів. Крім того, потрібно скласти інструкцію щодо технології виготовлення вашого продукту щось на кшталт власного ТУ). Цей документ повинен узгоджуватися у санстанції.
У санітарно-епідеміологічній станції, згідно з законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів», виробники харчових продуктів мають одержувати два дозвільні документи - декларацію виробника та експлуатаційний дозвіл. Окремо слід отримати санітарно-гігієнічний висновок на кінцевий продукт.
Більшість харчових продуктів повинні мати, крім цього, ще й сертифікати відповідності. Усі ці законодавчі вимоги до кінцевого продукту можна отримати в Центрі стандартизації метрології та сертифікації. Там же знаходяться лабораторії, які перевіряють склад продукції, відповідність стандартам, а також видають сертифікати на неї.
ГОЛОВНА ПЕРЕПОНА
Найбільша складність у налагодженні цього бізнесу - сировина. Перш ніж захопитися ніби вигідною власною справою, підрахуйте, чи зможете ви забезпечити себе достатньою кількістю сировини. Для виробництва більш-менш пристойних обсягів соку чи варення потрібні значні запаси сировини. Наприклад, з одного кілограма яблук можна отримати всього 250 мл соку (тобто чверть від початкового обсягу сировини). З ягодами ще складніше: щоб отримати 50 мл соку, потрібно переробити кілограм ягід.
З огляду на ці пропорції найпростіше виробляти сік із кавуна. Експерти кажуть, що Україна має великий потенціал розвитку сокової індустрії, проте основна проблема - брак сировини. Не секрет, що соки з тривалим терміном зберігання, які масово представлені на полицях магазинів, виготовляються з концентратів, отриманих методом вакуумної сушки. Звичайно, не всі соки так робляться, проте більшість - це точно. Компанії вдаються до такого методу, щоб забезпечити себе сировиною, знизити транспортні витрати та, звичайно, зробити продукт більш доступним для споживачів.
Попит на фрукти і ягоди щороку зростає, тоді як пропозиція - ні. Наприклад, для виробництва соку з вишні щорічно треба приблизно 100 тонн ягоди, по факту ж маємо у 6 разів менше - в кращому разі. Така сама проблема з яблуками, збір яких щороку зменшується на 5-10%. І мова йде лише про кількісні показники.
Труднощі з сировиною призводять до того, що собівартість виробництва соків зростає, як і їх кінцева вартість. Чого не скажеш про якість продукції. Споживач відмовляється купувати такий продукт. Саме тому виробництво і споживання соків в Україні зменшилося майже удвічі за період з 2007 по 2011 роки. Лише за 2011 рік виробництво соків знизилося на 6%, при тому що ціни на них виросли на 10%, стверджують аналітики.
Ще складніша ситуація на ринку варення та джемів. Виробництво цих продуктів в Україні взагалі вважається нерентабельним. Пояснюють це переважно жалюгідним станом цієї галузі сільського господарства, майже повною її відсутністю.
Проте вихід є. По-перше, започатковуючи такий вид діяльності, краще мати свої сади або присадибну ділянку, щоб хоча б мінімально забезпечити себе власною сировиною. Також в Україні працює чимало дрібних фермерів, які завжди шукають ринок збуту. Вони не можуть співпрацювати з великими компаніями, адже не забезпечать необхідні їм обсяги сировини. А ось для невеличких переробників овочів, ягід і фруктів якраз можуть працювати.
Шукати колег слід в інтернеті на відповідних аграрних ресурсах, де вони розміщують інформаційні візитівки про власну діяльність.
Або ж мандруючи країною: поля таких фермерів можна зустріти просто біля автомобільних трас.
ЛИШЕ УНІКАЛЬНЕ
Щоб одразу не прогоріти на варенні або соках, потрібно мати чітке уявлення про ринок - гравців, продукцію та попит. За даними учасників ринку, попит на свіжі соки, виготовлені з натуральної сировини, а не концентратів, щорічно росте на 20% навіть протягом останніх кризових років. Це унікальний продукт, призначений для тих споживачів, які дбають про власне здоров’я та мають фінансову можливість переплачувати за натуральність і якість. Чого не скажеш про ринок варення і джемів.
На ньому відсутня стабільність. Споживачі готові купувати лише недорогий продукт, причому лише тоді, коли їхні доходи зростають. Тільки-но ситуація змінюється, люди власноруч варять «зимові запаси».
Якщо соки можна продавати цілий рік, то варення й джеми мають яскраво виражену сезонність. Зрозуміло, що пік припадає на осінньо-зимовий період. Головний фактор у прийнятті споживачем рішення про купівлю продукту - ціна. Населення не звикло, що варення може бути дорогим. Наразі на ринку в нижньому ціновому сегменті представлені джеми та конфітюри приватних торгових марок, магазинів та невеличких виробників, але їхня доля незначна. Верхній сегмент займають імпортні продукти, які ніби виправдовують своїм походженням високу вартість.
Щоб скласти конкуренцію на ринку, потрібно виробляти лише якісний продукт з натуральної сировини. Саме за такий продукт люди можуть сплачувати потрібну вам ціну, забезпечуючи гарну маржу та прибуток. Жодних харчових домішок у такому виробництві використовувати не можна - це зіпсує і репутацію, і бізнес.
Плюсом невеликого домашнього виробництва є здатність швидко адаптуватися до зовнішніх умов, пропонуючи ексклюзивний продукт. Масштабному виробництву потрібно мінімум півроку-рік, щоб вивести новий продукт на ринок. Малому виробництву не складно швидко виводити нові смаки, тестуючи безпосередньо на клієнтах. Наприклад, можна міксувати різноманітні овочі та фрукти, створюючи щось унікальне. Більше того - це можна робити на вимогу власного покупця. Такий підхід підвищує не лише цінність вашого продукту чи торгової марки. Так ви пропонуєте клієнтам нову унікальну послугу, яка може стати козирем вашого бізнесу.
Далі йде фінансовий аналіз. Підприємство можна організувати прямо на кухні, тож інвестувати у приміщення не потрібно. Невеликі й витрати на обладнання — спочатку можна обійтися одним звичайним комбайном. Також потрібне додаткове кухонне устаткування. Витрати на все це становитимуть до 5 тис. грн.
ГОЛОВНА ПЕРЕПОНА
