» 2012 » Март » 11 » Рената Литвинова, життя - річ прекрасна
Рената Литвинова, життя - річ прекрасна
16:05
Її довго сприймали як манірну, богемну особу в екзотичному бранні. Червона помада, капелюшки з вуалями, ламано-ьтягучі інтонації... Для одних вона була взірцем, інші її пародіювали. Але вся ця екстравагантність - лише гра на публіку.
ДОСЬЄ • Рената Литвинова народилася 13 січня 1967 року в Москві. • За її сценаріями знято майже півтора десятки фільмів такими відомими кінорежисерами, як Кіра Муратова, Юрій Гримов та Валерій Тодоровський. • Акторських робіт у Литвинової вдвічі більше, і практично в усіх вона грає якщо не себе, то обраний нею образ-маску. • Має звання Заслуженої артистки РФ та «Лаврову гілку».
Насправді Рената - жінка сильна і таємнича. І цією таємницею вона не бажає ділитися ні з ким. Литвинова просто привчила всіх до особливостей своєї індивідуальності. Залишаючись на екрані дещо дивакуватою жінкою-богинею, вона вразила навіть метрів кіноіндустрії серйозністю й відповідальністю своїх намірів як сценарист, режисер і продюсер.
Роль продюсера - для вас привід відчути свою «матеріальність», адже доводиться вирішувати безліч фінансових проблем? Рената Литвииова: Працювати мені завжди подобається, крім тієї частини, яка стосується саме фінансових відносин. Нескінченні грошові битви, несплати, борги... Для мене це найтяжча діяльність. А все решта -тільки щастя. Продюсерська планида не зовсім мені підходить, але якщо вона тобі випадає, ти повинен взяти на себе цю місію, інакше фільм не зрушить з місця. Бути продюсером дуже важко. Але я присягаюся, що буду знімати фільми, з яких люди не йтимуть.
Достойний намір, до того ж, на цьому можна добре заробити. P. Л.: Це не основне моє завдання. Завжди повинна бути вища мета, не матеріальна. Гроші - взагалі велике випробування. Особливо для тих, хто розбагатів несподівано і вирішив, що все продається. Тому не всі проходять цю перевірку. Звичайно, в житті різні перевірки бувають. Мені здається, ми всі тут на випробувальному терміні.
Професія режисера і продюсера більш чоловіча. Вам довелося в собі щось міняти? Р. Л.: Весь час коригую. Без кінця треба йти на компроміси, вони неминучі у людських стосунках. Жорсткість має свої межі. Вона граничить зі злом, а зло, як на мене, зовсім невигідне. Вигідно бути доброю. Не розумію, що таке бути жорстокою. Я всього лише вимоглива. Сьогодні ви можете сміливо відстоювати своє право на яскраву індивідуальність. А раніше? Р. Л.: Раніше я була ще більш яскравою індивідуальністю. І я її ніколи не відстоювала. Просто була такою - як у склянці рідина. Критикуй - не критикуй, все одно мій склад не зміниш. Це мене небесні ангели оберігали, подарували цю дивну несприйнятливість. Адже люди іноді ламаються, їх випускають із різних театральних шкіл, і вони всі говорять однаковими голосами... Що там із ними роблять, я не знаю, але виходять якісь штампи. А індивідуальність вбивати не можна. Років у 18 вас теж, напевно, пресингували... Р. Л.: Жахливо. Дивовижно, мене весь час критикували, говорили, що російською так не пишуть, так не робиться. Я захищалася, як звір. У мене викладала професор Кіра Костянтинівна Парамонова, вона мені все закреслювала. Усі сторінки були червоними. Я приходила до неї додому, і близько трьох годин ми розбирали кожну фразу. Я їх вимовляла уголос і говорила, що так можна. І тоді вона здавалася: «Коли ти це вимовляєш -ти мене переконуєш». Якби я себе міняла, це було 6 бездарно, це була б не я. Не можна собі зраджувати
З віком ви, напевно, набули пробивних якостей. Р. Л.: О, ні, у мене немає пробивних якостей. Я вдячна своїм небесним охоронцям і абсолютно переконана, що моє життя зрежисоване згори. Мене у ВДІКу лаяли: треба було співпрацювати з режисерським факультетом, а я ніколи з ними навіть не спілкувалася. Ти пишеш етюд, ідеш на інший факультет, і вони його ставлять. У мене не було жодного поставленого етюду, фільму, навіть півфільму. Головне, я їх ще й зневажала! Вони мені здавалися якимись не такими. Хоча я вчилась із дуже веселими хлопцями. Паралельно навчався Ваня Охлобистін - суперський абсолютно! Коли він ішов до армії, подарував стос віршів, присвячених мені. Також були Олександр Баширов, Федєчка Бондарчук, Олексій Саморядов...
На курсі багато людей вас цінувало? Р. Л.: Ой, там взагалі ніхто нікого не цінував. І зараз я, напевно, повинна скаржитися, казати, що ніхто мною не дорожив, паскудники. (Сміється) З ким ти спілкуєшся, той тебе і цінує. А хто тебе не знає, каже: «Фе, яка дивакувата ця Рената!» Але я й сама не можу з багатьма людьми спілкуватися, у мене немає такої внутрішньої потреби. Контактуєте ви дійсно влучно: ординарні люди до вашого кола не потрапляють... Р. Л.: Так, я співпрацюю тільки з геніями. Кіра Муратова, Земфіра, Олексій Балабанов... Вони не просто талановиті - вони мають сміливість залишатися собою. А бути вільним - одна з якостей генія. Я думаю, що майже всі великі біографії робляться всупереч усьому, завжди як виняток. Ти можеш з'явитися невідомо звідки, мати купу недоліків, усі казатимуть, що ти профнепридатний, — а ти будеш найгеніальніший.
Але до акторів ви ставитеся з явною прохолодою. Р. Л.: Я завжди кажу, що актори - це не люди. Вони більше, ніж люди... або менше. Це як два паралельні світи. Я про їхній світ не знаю, і, власне, не дуже ним цікавлюся. Я от говорила, що ніколи не хотіла зніматися. Коли вчилася у ВДІКу, завжди відмовлялася від пропозицій. А потім все ж знялася...
І самі тепер актриса. Р. Л.: Я не актриса. Я просто іноді збігаюся з текстом. Взагалі, я якась профнепридатна, бо мене робота страшенно спустошує. Тому не можу зніматися багато. Рано чи пізно, я остаточно піду в літературу.
Ви не помічали, що своєю дивакуватістю іноді відлякуєте чоловіків? Р. Л.: Здається, я їх дійсно відлякую. Не всіх, звичайно, але багато хто боїться. Ну і нехай бояться! (Сміється). Проте у своїх картинах ви ставитеся до чоловіків із якоюсь жалістю... P. Л.: Мені й жінок шкода, і кішок, і собак. У мене просто засадничий принцип ставлення до людей - жалість. І я не думаю, що це якось зашкоджує. Але коли працюю, навпаки, буваю дуже вимоглива. Це якийсь мій недолік. Хто любить працювати, скажіть мені? Я просто в шоку іноді, що серед інших виглядаю як трудоголік.
В житті має бути місце й відпочинку. У вас є куточок, де ви себе почуваєте комфортно? Р. Л.: Останнім часом у всіх місцях, крім Москви, почуваю себе комфортно. У Москві вже все знято-перезнято по сто разів. Покрали всі старі будівлі, і тепер скрізь ці турецькі новобудови із синіми вікнами. Ненавиджу їх! Я народилася у пологовому будинку на Арбаті, а жили ми на вулиці Гіляровського. Ці місця мені рідні з дитинства, але я бачу, як змінюється місто. І бачу, що не все на краще. І все ж таки я люблю Москву. У вас підростає дочка. Що змінилося з її появою? Р. Л.: З появою Уляни я дуже змінилася, стала іншою. У мене з'явився вищий сенс, якого раніше не було. Це любов. У моєму житті не було відчуття сильнішого, ніж любов до дитини. Мені іноді говорять, що в доньки таке ж незвичайне ім'я, як і в мене. Це в нас сімейне. Бабусю звали Фаїна, маму звати Аліса. Ім'я - це щось особисте. У дитинстві я дуже не любила своє ім'я, не хотіла його називати, коли хтось запитував. Думала, ну чому в мене таке дурне ім'я?! В усіх навколо нормальні - Оля, Олена, Наташа... А тепер люблю його. Ви заточені на саморозвиток, а це сьогодні рідкість... Р. Л.: Люди дуже схильні до деградації. Тому потрібно весь час себе тренувати і тримати у тонусі. Людина, звичайно, втрачає сили, втомлюється, їй здається, що ввечері краще лягти на диван, втупитися у телевізор, ще й поставити перед собою гори наїдок і напоїв. Людину поглинає якась темна хвиля, їй нічого не хочеться... Потрібно тримати себе у постійній напрузі і не піддаватися слабкостям. Хороший рецепт. Багато хто якраз піддається, а потім страждає. Р. Л.: Це не смертельно. Страждання навіть живлять душу, і в них теж є здорове зерно. Мені подобається іноді постраждати. Відразу відчуваєш, що ти жива і у тебе є серце. Так що життя, незважаючи ні на що, річ прекрасна. Просто треба невпинно працювати над собою, дослухатися до інтуїції. Тому що ангели завжди намагаються нас скерувати.
І як ви оцінюєте їхні зусилля у вічній боротьбі добра і зла? Р. Л.: Я вважаю, що добрих людей все одно більше. Просто в людині присутні не тільки білі й чорні сили, а й прозорі, які, залежно від обставин, служать то одному, то іншому. Сильних людей випробування роблять ще сильнішими і, як не дивно, бадьорішими. Слабкі стають злими, і це їх руйнує. Раніше я була більш критична, вимоглива, хоча завжди жаліла. Співчуття, співпереживання такі ж сильні, як і любов. Ми всі дуже беззахисні, вразливі, смертні. Кожного любить мама, ще більш беззахисна у своїй любові. Усіх треба жаліти. Я хочу бути на стороні світла. Хоча у світі зло примножується. .. Але я буду битися. Для мене все красиве пов'язане зі світлими і божественними силами. І я намагаюся бути провідником цих сил - а раптом це когось врятує.
Сьогодні ви можете сміливо відстоювати своє право на яскраву індивідуальність. А раніше? 
На курсі багато людей вас цінувало?
